Ланцюг дихання
Є міста, які дихають навіть тоді, коли здається, що саме повітря перетворилося на тишу. Харків — з тих. Його вдихи — це сотні голосів, що промовляють слова підтримки в лікарняних палатах, притулках і коридорах соціальних служб. І серед цих голосів — голоси наших харківських соціальних працівниць, які щодня складають карту людського співчуття: від проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» до центру допомоги постраждалим від домашнього насильства.
Саме там, серед історій болю й початку, почалася історія Сергія.
Його ім’я не відоме широкому загалу, важливіше інше — як одна людина, звичайна й трохи самотня, змогла не лише вилікуватися, а й нагадати іншим, що людське життя завжди пов’язане невидимими нитками відповідальності.
Жінка, котра звернулася до центру по допомогу, згадала його між двома подихами — як згадують сон чи чиюсь забуту адресу. Вона жила тоді в гуртожитку, де стіни тонкі, а кашель сусіда чути краще, ніж власні думки. Її скринінг і скринінг доньки виявилися чистими, але думка про Сергія не відпускала.
Вона розповіла про нього соціальним працівницям — і ті, як справжні хроністи людських доль, знайшли його. Сергій виявився відкритим і доброзичливим: погодився на скринінг, потім — на обстеження. Діагноз — мультирезистентний туберкульоз. Хвороба складна, як довга латинська фраза, яку потрібно вимовити правильно, щоб не втратити сенс.
І він почав лікування. Спочатку — у стінах стаціонару, потім — удома, з надією й терпінням. Світ навколо тим часом змінювався: епідемія COVID зникала, залишаючи після себе страх і досвід ізоляції, а за нею прийшла війна — ще ближча, ще реальніша. У перші місяці повномасштабного вторгнення соціальні працівниці самі розвозили ліки — мов середньовічні мандрівниці, що несуть цілюще зілля крізь руїни.
І все ж — лікування завершилося. Сергій одужав. Не тому, що доля виявилася милостивою, а тому, що поруч були ті, хто не втомлювався вірити у спільне дихання міста.
У Харкові й досі є багато історій. Деякі з них починаються з кашлю, інші — зі співчуття. Але всі вони ведуть до одного висновку, який міг би записати сам Умберто Еко:
людське життя — це ланцюг дихання, у якому кожен вдих однієї людини стає шансом для іншої.
Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією